| У відділі краєзнавчої літератури: |
"Пробудження й
відродження українських мас мало в чому виявлялося так ярко, як у попиті
за книжками. Хоча книжки, привезені з Києва, були дорогі, тут
розхапували їх умить. І найбільша кількість була замала. З міста
(Олександрівська. - Авт.) забирали книжки сільські кооперативи та зразу
находили на них купців. Ненаситна була тоді українська провінція,
розбуджена з 200-літнього сну. Цей ніколи раніш небувалий попит на
книжку дозволяв надіятися, що видавничу справу вдасться поставити в
нашій державі на висоті, гідній великої нації" (Деникин А.И. Очерки
русской смуты: белое движение и борьба добровольческой армии.
Май-октябрь, 1918. - Мн., 2002. - С. 49.), - писав свідок подій М.
Заклинський. До місцевих бібліотек і книгарень надходили книги і з
Західної України. Привозили їх Січові стрільці. Книги з Галичини були
втричі, а то і вчетверо дешевші й розходилися дуже швидко.
"Олександрівські просвітяни зацікавилися привезеними книжками. Кого з
просвітніх діячів відвідував я в ті дні, всякого заставав за галицькими
виданнями" (Деникин А.И. Очерки русской смуты: белое движение и борьба
добровольческой армии. Май-октябрь, 1918. - Мн., 2002. - С. 60), -
продовжував він.Престиж української мови зростав і поза владними коридорами, на вулиці. У цьому плані цікаві результати анкетного опитування, проведеного в червні 1918 року Катеринославською губернською управою. На запитання анкети: "Якою мовою краще і зрозуміліше видавати земську газету "Народне життя"?" - були одержані такі відповіді: за видання виключно рідною українською мовою висловились 1079 читачів і 44 від громадських установ; за видання й українською, і російською мовами - 4 читачі; а виключно російською мовою - тільки 3 особи. (Савенко А.И. Указ. соч. - С.11; Крупина В.О. Вказ. праця. - С. 157.).
Тодішні газети рясніли оголошеннями, у яких державні установи, комерційні підприємства, громадські організації запрошували до співпраці тих, хто володів державною мовою (Могилянский М. Прошлое и настоящее Новороссии (К вопросу о притязаниях Украины на Новороссию). - Одесса, 1919. - С. 34-35.). Ось як описував часопис "Шлях" масове прагнення вивчати українську мову: "Мабуть ніде зразу стільки людей не вчилось нової для себе мови, як учаться зараз у нас української мови. Сотні тисяч словників, граматик, підручників куплено й простудійовано. Зараз, як голодні на хліб, кидаються люди на книжку, шукають, благають дати їм книжку, доброю мовою написано" (Історія України: нове бачення: У 2 т. - К., 1995. - Т. 2. - С. 157.).
В урядових колах розуміли, що лише наказами ефективно здйснити українізацію неможливо. А тому була організовувана значна кількість курсів, де службовці могли б оволодіти державною мовою. Працювали вони й у південноукраїнських містах".
Галина Турченко, Південна Україна на зламі епох (1914-1922 рр.). - Запоріжжя: Просвіта, 2005. - С. 145.
